Спадкування за заповітомЯк здійснюється спадкування за заповітом?

Чи може ще хтось претендувати на спадщину, якщо за заповітом їм нічого не дісталося?

Спадкування за заповітом

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 Цивiльний Кодекс). Із цього визначення випливає насамперед те, що заповіт може дати тільки заповідач особисто. Ніхто інший («від імені і за дорученням») заповіт зробити не має правам (див, також ч. 2 ст. 1234 Цивiльний Кодекс). Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч. І ст. 1234 Цивiльний Кодекс). Інакше кажучи, неповнолітні (за винятком тих, хто за законом здобувають повну дієздатність до повноліття), особи з обмеженою дієздатністю (наркомани, п'яниці, які в судовому порядку визнані такими), недієздатні (душевнохворі і т. п., стосовно яких є відповідне рішення суду) права на заповіт не мають.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб незалежно від наявності в нього із цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ст. 1235 Цивiльний Кодекс). Може заповідач призначити спадкоємцями і юридичних осіб (будь-яких), державу (будь-яку). Зі сказаного вище випливає також і те, що, маючи право призначити спадкоємців, заповідач має право позбавити спадщини тих, хто на неї розраховує (членів родини, родичів). Винятком із цього правила є особи, що мають право па обов'язкову частку в спадщині (неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (удівець) і непрацездатні батьки успадковують незалежно від змісту заповіту половину частини, що належала б кожному з них у випадку спадкування за законом [ст. 1241 Цивiльний Кодекс]).


Заповідач має право зробити в заповіті заповідальний відказ. Це така умова, від прийняття якої спадкоємцем залежить, чи одержить він майно за заповітом. Так, на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними (ст. 1238 Цивiльний Кодекс). Якщо ж спадкоємець із такою умовою не згодний, то в цій частині успадковувати він не може і майно переходить до складу спадкової маси для спадкоємців за законом або іншій особі (якщо заповідач передбачав, що спадкоємець може не прийняти заповідальний відказ, і вказав у заповіті на цей випадок іншу особу). Заповідач може зобов'язати спадкоємця виконати певні дії немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця виконати певні дії, спрямовані на досягнення суспільно корисної мети (це може бути умова приблизна такого змісту: «Моєму онуку Серію заповідаю мій будиночок на Багамах, якщо він пройде службу в армії і не спробує від неї відкосити...»).

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування в особи, призначеної у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання в певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Важливе зауваження — умова, визначена в заповіті, повинна існувати на час відкриття спадщини (ст. 1242 Цивiльний Кодекс). Заповіт з умовою відрізняється від заповідального відказу тим, що перший вимагає наявності певної умови на момент смерті заповідача, а другий — виконання певних дій уже після відкриття спадщини.
 
Чоловік і дружина мають право скласти спільний заповіт щодо майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності (ст. 1243 Цивiльний Кодекс). Особливістю такого заповіту є те, що після смерті одного із них такий спільний заповіт змінювати вже не можна. Тобто навіть якщо обставини і зміняться й, припустімо, після смерті чоловіка його дружина захоче заповісти їхнє спільне майно не синові, а внучатому племінникові, то нічого з цієї витівки не вийде, тому що спільний заповіт є погодженою волею обох чоловіка і дружини і без обопільної згоди змінюватися не може.

Як вже згадувалось раніше, трапляються ситуації, коли спадкоємець не може або не хоче приймати спадщину. У цьому випадку заповідач може підпризначити спадкоємця. Це означає, що заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, відзначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття або буде відсторонений від права на спадкування, а також у випадку відсутності умов, указаних у заповіті (ст. 1244 Цивiльний Кодекс). Тобто, наприклад, заповітом може бути визначено, що якщо на момент відкриття спадщини у одного із синів заповідача, якому заповіданий! будинок, не народилася дитина, то будинок успадкує онук спадкодавця.

Спадкодавець має право встановити в заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (ст. 1246 Цивiльний Кодекс). Приміром, заповідач може встановити для земельної ділянки, переданої в спадщину за заповітом, право проходу для сусідів по ділянці в напрямку до залізничної станції.


Яка процедура вчинення заповіту?

Як і раніше, заповіт складається в письмовій формі, підписується спадкодавцем і засвідчується державним нотаріусом або іншими уповноваженими особами (ст. 1247 Цивiльний Кодекс). Але в цій процедурі останнім часом з'явилися новації.

Так, заповідач може скласти секретний заповіт. При цьому нотаріус при посвідченні заповіту з ним не ознайомлюється. Особа, що склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті повинен бути підпис заповідача.
 
Нотаріус ставить на конверті свiй підпис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт й опечатує (ч. 2 ст. 1249 Цивiльний Кодекс). Після того як нотаріус довідається про відкриття спадщини, він призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членам родини і родичам спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відомо, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації. У присутності зацікавлених осіб і двох свідків нотаріус відкрквае конверт, у якому зберігався заповіт, і повідомляє його зміст (ст. 1250 Цивiльний Кодекс).

Ще одна новація — посвідчення заповіту при свідках. Закон установив як обов'язкові випадки присутності при посвідченні заповіту не менше двох свідків (якщо заповідач не може з об'єктивних причин сам прочитати свій заповіт і якщо засвідчує заповіт не нотаріус), так і випадки, коли таке засвідчення здійснюється за наявності бажання заповідача (ст. 1253 Цивiльний Кодекс).

Цивільний кодекс не обмежує право заповідача вносити в заповіт зміни, скасовувати його, встановлювати новий заповіт. Заповіт, що було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить (ст. 1254 Цивiльний Кодекс). При цьому попередній заповіт, скасований наступним, уже не відновлюється, навіть якщо наступний заповіт був скасований або визнаний недійсним (за винятком випадків, коли наслідком недійсності заповіту було те, що заповідач перебував у стані, коли він не міг керувати своїми діями, або під впливом насильства).

Коли заповіт визнається недійсним?

Окремо закон говорить про можливості визнання заповіту недійсним. Так, заповіт, складений особою, що не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення, є нікчемним (ч. 1 ст. 1257 Цивiльний Кодекс) і звертатися в суд з позовом про визнання його недійсним немає необхідності. Якщо ж буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, то зацікавлена особа може звернутися до суду з позовом про визнання такого заповіту (повністю або в частині) недійсним (ч. 2 ст. 1257 Цивiльний Кодекс).
 

Яка процедура виконання заповіту?

 Заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцеві заповіту). Приміром, якщо потрібно простежити, чи виконали спадкоємці умови заповіту (чи народилася у спадкоємця дитина, чи відслужив онук в армії тощо), від виконання яких залежить, чи будуть ці особи допущені до спадкування. Спадкоємці мають право пред'явити позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача (ст. 1287 Цивiльний Кодекс). Виконавець заповіту може бути призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту або був відсторонений від його виконання і якщо цього вимагають інтереси спадкоємців. Виконавцеві, природно, за його послуги потрібно платити. Заповідач має право визначити в заповіті те майно (у натурі або в грошах), яке виконавець заповіту має право одержати зі складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень. Якщо розмір плати не визначений заповідачем, він може бути визначений за домовленістю виконавця заповіту і спадкоємців, а у випадку суперечки — судом (ст. 1291 Цивiльний Кодекс).